Після того як в інтернеті поширилися чутки про його смерть, підігріті звичними підозрюваними, президент Фердинанд Маркос-молодший відреагував, виконуючи стрибки з розведенням рук і ніг та пробіжку на території Малаканьянгу, поки палацові журналісти важко дихали позаду нього.

Ніби кардіотренування само по собі не було достатнім доказом його життєдіяльності — президент кілька днів по тому на заході в Манілі підняв над головою мішки з рисом, породивши нову вправу: президентський жим над головою. 

Але президент не просто спростовував чутки про свою смерть. Він, свідомо чи ні, наслідував свого батька — колишнього диктатора, який відкидав подібні чутки про погіршення здоров'я за допомогою марнославних фотографій без сорочки. Ця показна фізична форма, що передувала «оголеній» іміджевій тактиці Володимира Путіна, була способом Маркоса-батька повідомити опозиції, що він нікуди не йде. Ми знаємо, чим це закінчилося. У лютому 1986 року колишній президент, помітно ослаблений, разом із сім'єю втік до Гаваїв, повалений народним повстанням.

Ми живемо в дивний період філіппінської політики, коли діти надзвичайних, хоч і глибоко недосконалих, батьків займають владні посади. На думку їхніх батьків, їхні діти не були призначені для цих ролей. Проте ось вони тут.

Колишній президент Родріго Дутерте, за його власним публічним визнанням, був невблаганним критиком придатності своїх дітей до державних посад. Найжорсткіші слова він приберігав для свого молодшого сина Себастьяна, відомого як Басте, якого описував у виразах, від яких поморщився б будь-який батько. 

Його приватні характеристики Басте, що пізніше стали відомі під час слухань у Конгресі, були менш батьківськими й більш цинічними — він принижував розумові здібності та мужність сина. Але Басте тепер за замовчуванням є мером Давао-Сіті й закликає до відставки Маркоса. Його батько виголосив би ці слова з більшою загрозливістю та кращим відчуттям моменту. У виконанні Басте це звучить десь між синівською відданістю та абсурдистським театром.

Голосні захисники

Гнів, однак, справжній. Попри жорсткі слова про своїх дітей, ув'язнення Дутерте-батька в Гаазі, схоже, згуртувало родину так, як приватна зневага ніколи не могла. Діти, в яких Дутерте сумнівався, тепер є його найголоснішими захисниками. 

Віцепрезидент Сара Дутерте при кожній нагоді апелює до спадщини батька, намагаючись публічно стримувати відомий запал, який одного разу спонукав її вночі влаштувати тираду проти президента та його родини. 

З місця ув'язнення в Гаазі патріарх, який колись називав свою доньку непридатною для президентства, спостерігає, як вона бореться за політичне виживання. Він казав їй піти з політики, але вона залишилася. Впертість, бунтівний інстинкт — це теж фірмовий знак Дутерте.

Маркос-батько в приватних розмовах переймався тим, що його єдиний син розбещений і буде ненависним. Принаймні з ненавистю все виявилося пророчим. Старший Маркос, спростовуючи повідомлення про те, що він переніс операцію, сфотографувався, піднімаючи свій barong tagalog, щоб показати живіт без шрамів. Десятиліття по тому його син, теж президент, робить стрибки з розведенням рук і ніг. 

Зовнішня картинка може відрізнятися, але інстинкт вдаватися до показного — ідентичний.

Ці моменти є одночасно по-справжньому захоплюючими та сумними через те, як власні сумніви батьків щодо своїх дітей були поглинуті тією самою династичною силою, яку вони самі й запустили. 

Дутерте виховував Сару і терпів Басте. Він побудував політичне королівство в Давао-Сіті, яке вивело його на національну арену. 

Маркос-батько відправив сина навчатися за кордон, тримав його переважно як декоративну фігуру, передавши політичний інстинкт старшій доньці Іме. Але син носив ім'я батька, і це ім'я зрештою привело сина до того самого Палацу, з якого його батько ганебно втік.

Батьки знали обмеження своїх дітей краще за будь-кого. Вони говорили про це публічно та в приватних розмовах, у промовах, бесідах і щоденниках — і з любов'ю, і жорстоко. Проте ті стали лідерами. 

Жорстока правда полягає в тому, що династії, раз запущені, не зупиняються перед батьківськими сумнівами. – Rappler.com

Джої Салгадо — колишній журналіст, фахівець із державних та політичних комунікацій. Він обіймав посаду прессекретаря колишнього віцепрезидента Хехомара Бінея.